Значення п’єси «Мина Мазайло» М. Куліша в наш час

Вже більше як сімдесят років минуло з часу написання п’єси «Мина Мазайло», неодноразово мінялись наші орієнтації, смаки, з’явилися нові конфлікти, нові рівні мислення, та тільки п’єса «Мина Мазайло» М. Куліша не лишилась «комедією лише для наших дідусів і бабусь». За винятком чисто часових дрібниць, прив’язаних до конкретного побуту доби, все в ній звучить надто актуально.
Та що вже й казати про актуальність! От взяти хоча б мене. Прочитавши п’єсу і добре осмисливши її, я дійшла висновку, що до кожного з дійових осіб знайдуться прототипи у сучасному житті (та ще й не один!), серед моїх знайомих. А в одному з персонажів навіть пізнаю себе! І за прикладом ходити далеко не треба. От взяти хоча б мого дядька з Росії. Кожного року він приїздить до нас і розповідає нам «правду про українців». Говорить, що Україна така-сяка, бідненька, і нічого в ній зроду не було і не буде, що хліб у нас дорогучий — куди там до житниці Європи — казки! Що Росія без України проживе, а от Україна без Росії — просто нікуди, що ми, хохли, такі-перетакі; абсолютно безсоромно відібрали в них Крим, що обсіли нас з усіх боків кляті ідеологи і дурять нам навмисне голови, і що Шевченко — увага! — був багачем і такі гроші мав за свої вірші, що нам і не снилось! Ну чиста тобі тьотя Мотя, тільки чоловічого роду. Якої все-таки він про нас «високої» думки. Неприємно, звичайно, але правди ніде діти.
А ось вам іще одна «історія з життя». Розмова двох дівчат, яку я особисто спостерігала: «Ты знаешь, ко мне друг из России приехал. Такой прикольный! Сидим мы с ним, смотрим украинский канал, а там же все на украинском — ну ты знаешь. Он же ничего не понимает, да как начнет кричать: «Что это за дурной канал такой, и язык у вас какой-то дурацкий. Переключи!» А я с него смеюсь. Такой прикольный вообще!» Ну, скажіть, чим не сучасна Рина!
Господи! Невже ж і краплі гордості в українців не залишилось, невже ж не зачіпають вас за живе справді прикрі, образливі слова?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами чи як? Прокиньтеся ж нарешті, сліпі, глухі, несвідомі Мини Мазайли, допоки ви принижуватись будете, допоки ганьбитимете Україну? Чого чекаєте ви? Шани чужинця? Ні, «в ваш слід він кине лише сміх — погорду». Зрозумійте це нарешті. Не забувайте свого коріння, національних традицій, рідної мови, культури. Без всього цього людина не існує, не живе.

Ти молився мовою старшого брата,
Так встань же з колін,
і державність свою відроди…

Досить скиглити! Необхідно вкрай переосмислити своє життя, змінити стереотипи мислення, відчути себе повноцінними людьми, не гіршими за інших, бо є нам чим пишатися. Подумайте про той духовний зв’язок, який існує між людиною і її рідною землею. Відчуйте його.

Українці мої! Дай вам Боже
і щастя, і сил,
Можна жити й хохлом, і
не зникне від того хлібина.
Тільки хто ж тоді небо
нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами,
зневажена вами Вкраїна?!

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.