Вечорниці

Вечорниці — одне з найулюбленіших свят молоді. Колись кожна частина села мала свої хати для проведення вечорниць. Найчастіше це були оселі самотніх жінок — солдаток, вдовиць. Молодь, яка збиралася на гулянку, називала господарку «паніматкою». Якщо ж траплялося, що в хаті був і господар, то його величали «вечорничним батьком».

Першими приходили на вечорниці дівчата. За ними поступово збиралися хлопці. Пускали до хати лише «своїх» — парубок з іншого села міг потрапити на чужу вечірку лише з дозволу організаторів гуляння.

Танці, пісні, забави, жарти — у веселих розвагах швидко минав час.

Під час вечорниць на Андрія молодь влаштовувала ігри з «калитою». Так називали великий корж з діркою посередині, який підвішували до сволока. Хлопці й дівчата підстрибували, намагаючись дістати його губами. Вечорниці на Андрія настільки широко увійшли в побут українців, що в деяких селах грудень називали «андрійцем».

Часто після вечірнього гуляння дівчата проводжали хлопців і сідали за роботу — вишивали рушники. Такі посиденьки називалися «досвітками». Траплялося, що вони затягувалися до ранкового світла, коли починали співати треті півні.

Вечорниці закінчувалися перед Масляною. У піст гріх було розважатися.

Сьогодні повертаються із небуття народні свята, відроджується багатюща скарбниця духовних надбань, які дійшли до нас із сивої давнини.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.