Різноманіття тематики роману Ф.М. Достоєвського «Злочин і покарання»

Таку мету поставив собі Ф.М. Достоєвський перед написанням роману «Злочин і покарання», «вершинного» твору, дітища його багаторічних праць. Перефразувавши відомого російського класика И.А.
Гончарова, хочеться сказати, що в романі, як промінь світла в краплі води відбився колишній Петербург, його малюнок, тодішній дух, історичний момент і устої. Дійсно, круг тим і питань, зачеплених автором дуже широкий: від моральних до соціально-філософських, вимагаючих від письменника глибоких знань в області релігії, історії, а головне — розуміння психології людської душі. Подібно до Л.Н. Толстому, Достоєвський усе життя присвятив розгадуванню «таємниці людини». Сам він говорив: «.я займаюся цією таємницею, бо хочу бути людиною». Великий гуманіст, він опанував мистецтво досягнення «діалектики людської душі», названої так з легкої руки Н.Г.
Чернишевського. Думається, буде вірно почати аналіз різноманіття тематики роману саме з проблеми гуманізму.
Наступник Пушкіна, Гоголя в рішенні загальнолюдських проблем, Достоєвський продовжує розвивати тему «маленької» людини. Філософські аспекти розкриваються в романі і в протесті письменника проти соціальних засад життя проти положення, коли людина задавлена бідністю; і у вірі автора в гуманні начала людської особистості, співчутті автора своїм героям; і в «болі Достоєвського про людину» (Добролюбов); і в твердженні, що людина не «воша» і ніхто не має права відбирати у нього життя, навіть в ім’я самих високих цілей. Гуманізм роману полягає також в запереченні моралі і моральності світу індивідуалістів, в тяжкому роздумі автора про ролі благодіянь, релігії і упокорювання в житті людей.
Але перенесемося на сторінки роману. У центрі аналізованого твору страшна правда життя Росії середини XIX століття, з її убогістю, безправ’ям пригнобленням, пригніченням особи, що задихається від бідності і свідомості власного безсилля, особи тієї, що бунтує. Письменник проникає в глибини людської душі, напружено роздумує про сенс і закони буття і сам шукає відповіді на багато філософських питань. Мабуть, найголовніша з таких тим: чи має право людина позбавити життя іншого, навіть якщо це на благо людству.
Родіон Раскольников, головний герой роману, — бідний студент, якому нічим заплатити за навчання в університеті Петербургу, міста похмурого «ворожого», вимушений тимчасово кинути заняття. Талановитий, гордий мисляча молода людина «була задавлена бідністю», поставлена лицем до лиця з усією несправедливістю і брудом тих громадських стосунків, які визначаються владою грошей, прирікають на страждання чесних і благородних людей. Більше за убогість Раскольникова мучила соціальна несправедливість, з якій він зустрічався в корчмах і на вулицях, в кварталах, де живуть бідні люди. Студент знає, що «так досі велося і так буде», але не може не протестувати проти такого положення. Розділивши суспільство «вош» «тварюк тремтячих», рабськи покірних і людей «незвичайних», що мають талант сказати «нове слово», виразити протест, Розкольників мучиться сумнівом:
чи «воша я, як усе, або людина»? Для перевірки своїх здібностей він скоює злочин, вбиває стару процентницю — огидне злісна істота, що наживається на чужому горі. Прикладом Раскольникову служить Наполеон, про що говорить епіграф до роману «Ми усі дивимося в Наполеоны». Цим вчинком героя Достоєвського нагадує нам про пошуки молоддю 50-60-х років XIX століття шляхів найглибшого — соціального, морального духовного оновлення. Тема захоплення наполеонізмом досить широко представлена в романі і тісно пов’язана з політичними проблемами:
наслідками повсюдного зубожіння, ростом злочинності і пияцтвом пов’язаними з реформою 1861 року. Таким чином, тема моральності тісно переплітається з політичною.
Наступна тема — тема совісті — розкривається в главах, що оповідають про те тяжкому місяці життя Раскольникова, який проходить з моменту вбивства до розкаяння. Весь цей час герой Достоєвського знаходиться у безперестанному напрузі, боротьбі, що не припиняється ні на секунду, — боротьбі з самим собою зі своєю совістю. Важливе те, що Достоєвський не примушує Раскольникова відректися від своєї теорії, а лише визначає місце героя в суспільстві «тварюкою тремтячою». Нескінченно аналізуючи результати свого жорстокого експерименту молода людина зіткнулася з нещадною істиною: злочин його був безглуздим, згубив він себе марно, мети не досяг: «Я не стареньку убив — я себе убив».
Ще одна тема роману — тема жертовності — знаходить віддзеркалення в образах Дуни Раскольниковой і Соні Мармеладовой. Тут автор шукає відповідь на питання: треба чи жертвувати собою в ім’я щастя близьких. Як почувають себе і приймають чи жертву ті, в ім’я яких вона принесена?
Розкольників як брат не міг погодитися з нерівним шлюбом за розрахунком своїй сестри Дуни і чиновника Лужина, холодного, безсердечного і черствого егоїста, який хоче вигідно купити красиву, але бідну дівчину,



Різноманіття тематики роману Ф.М. Достоєвського «Злочин і покарання» | Шкільні твори