Образ землі в однойменній повісті Ольги Кобилянської (ІІ варіант)

Тему влади землі над людиною піднімали багато письменників: Еміль Золя («Земля»), Оноре де Бальзак («Селяни») та Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький у більшості своїх творів. Особливо актуальною була ця тема в українській літературі, бо саме тим, чи має селянин землю, визначався і його соціальний статус, і здатність прогодувати свою родину. Земля стала вже не просто засобом існування, а своєрідним ідолом, що потребував страшних жертв. Щоб заволодіти нею, нерідко йшли на брехню, зраду і навіть злочин.
Саме про такий випадок і говорить у своєму творі Ольга Кобилянська. Повість «Земля» написана на основі реальних подій — в одному з буковинських сіл молодший брат убиває старшого, щоб отримати у спадок шмат землі. Вже сама назва повісті говорить про те, що земля і є головною дійовою особою твору, вона визначає поведінку людей, ставлення батьків до дітей.
Ставлення і письменниці, і героїв твору до землі неоднозначне: з одного боку, вона є життєдайною силою, живий зв’язок з нею відчувають працелюбні селяни; з іншого — ці ж самі селяни перетворили її на щось страшне, що приносить лише зло, бо заради володіння нею брат іде проти брата, забуваються всі людські закони.
У кожного з героїв твору свої особисті стосунки з землею. Вона живе в думках кожного члена родини Івоніки Федорчука. Заради неї старий Івоніка весь свій вік тяжко працював — ціною каторжної роботи та загубленого здоров’я він таки зібрав гроші на кілька шматків землі. Вона стала його здійсненою мрією, Івоніка ставився до неї, як до живої істоти, — пестив і годив, любив і боявся: «Вона підпливла нашою кров’ю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючися її, як часто голодом і холодом ми годувалися, аби зроблене не йшло на кусник хліба, на неї, на грудочки її».
Святою, важливою понад усе була земля і для Марійки, вона передчасно постаріла, заробляючи гроші, щоб збільшити шмат своєї землі. За багато років вона зрослася з нею душею, земля стала ще одною дитиною Федорчуків.
Отже, люди старшого покоління не мислили свого життя без землі, вона була для них мірилом вартості людини. Федорчуків вважалигарними ґаздами, бо вони мали землю, а безземельні селяни не могли сподіватися на пошану. Так, наприклад, Анну любили і поважали у селі за працьовитість та добре серце, але свататися до неї не порадив би своєму сину жоден батько, не було в неї спадку, нічого вона не принесла б у родину, окрім працьовитих рук та щирої душі.
Земля стала нав’язливою ідеєю багатьох селян, розділила людей на дві групи: щасливців, що мали землю, та бідолах, для яких вона залишилася нездійсненною мрією. Проте чи винна була в цьому сама земля? Ні! Це люди зробили з неї монстра, молоха, це люди будували на ній свою систему вартостей. І я вважаю, що сама таке ставлення до землі і призвело до трагедії.
Проте письменниця показує й інше ставлення до землі: Михайло, старший син Івоніки, любить землю, бо наділена вона життєдайною силою, любить працювати на ній, бо це приносить спокій і задоволення, але він не робить з неї ідола. Під час перебування в місті він впевнився, що можна прожити і без землі, Михайло не пішов би проти совісті та переконань заради спадку і навіть обирає шлюб із безземельною Анною, ризикуючи накликати гнів батька і залишитися зовсім без землі.
Але його молодший брат Сава думає інакше: він не любить землю, але знає, що вона значить для селянина, тому й іде на злочин. Але сподівання вбивці не здійснилися — спадок перейшов не до нього, а до сина Анни. Трагедія змінила ставлення Івоніки до землі — він зрозумів, що і він, і його син були рабами, що вони були для землі, а не земля для них. Він хоче, щоб те, що стало причиною трагедії, принесло і користь — відписує землю маленькому хлопчику, щоб той зміг отримати освіту і вийти з-під влади старих забобонів.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.