Людина в творчості М. Горького

Людина як величезний недосліджений світ, як найбільша загадка природи цікавив М. Горького упродовж усього творчого шляху. Людські думки і почуття, надії і їх крах, сила і слабкість, його духовна і соціальна природа знаходять своє віддзеркалення в образах, створених письменником.
Персонажі Горького — це не наші сучасники, це люди початку XX століття, епохи трьох революцій і світової війни, епохи краху старого світу і початку нового життя.
Людина Горького — це герой того часу. Але, зображуючи свого сучасника, автор намагається вгадати, яким буде син цієї нової бурхливої епохи, Людина завтра. У його образі Горький утілює усе найкраще, що є в його сучасниках.
«Людина» для Горького не просто слово, що означає тварину виду Ното 8ар1епз, але почесне ім’я, звання, яке треба заслужити. «Чудова посада — бути на землі людиною», — говориться в розповіді «Народження людини». І для того, щоб іменуватися Людиною, передусім треба мати гордість і особисту духовну свободу, яких так бояться і ненавидять Зевс, Єгова, Аллах, інші боги і божки різних релігій і «великі вожді і учителі» — диктатори усіх мастей і часів. Усі вони відомі у Горького під загальним ім’ям «чорне чудовисько влади». Це чудовисько, оголосивши гордість щонайпершим гріхом, руками своїх жерців у всі часи вбивало вільних, гордих, сильних духом.
Гордість — дивовижна риса вдачі. Вона робить раба вільним, слабкого — сильним, нікчемність перетворює на особу. Гордість не терпить нічого обивательського і «загальноприйнятого». Герої розповіді «Макар Чудра» Лойко і Радда віддають перевагу смерті скованого життя, тому що самі горді і вільні. Але гіпертрофована гордість, гординя породжує абсолютну свободу, свободу від суспільства, свободу від усіх моральних засад. Ця думка Горького звучить в розповіді старої Изергиль про Ларре, який, будучи саме таким абсолютно вільним індивідуумом, помирає для усіх (і передусім для себе), залишаючись в покарання жити вічно. Герой набув у безсмерті смерті. Горький нагадує про вічну істину: не можна жити в суспільстві і бути вільним від нього.
Інша якість людини, по Горькому, — це здатність усеосяжно, всеосяжно відчувати, повністю віддаючись своїм почуттям, не слухаючи голос розуму. «Божевілля хоробрих — ось мудрість життя». Я думаю, що в цій фразі письменник зробив наголос на слові «божевілля». «Розрахунок — ось ентузіазм мудрого» — ці слова автор обертає до тих, кого зневажає. Тому у Горького в числі головних і улюблених їм персонажів не зустрінеш розумних, холодних, напівпозитивних суб’єктів типу Базарова або Ставрогина (хоча такі люди існували завжди). Занадто розсудливі люди — зазвичай морально мертві, а Людина Горького — жива. Це Homo Sentiense, Людина відчуває. Такі Хома Гордєєв і Пелагея Нилівна Власова, Коновалів і Чел-каш, Сатин і Тетерів — усі головні і навіть не дуже головні герої його творів. У усіх них почуття більше, ніж розуму. Втім, сам Горький вважає чуттєвість долею слабких, вважаючи, що вона не повинна заважати Людині на його шляху. Найголовнішою ж якістю Людини письменник вважає уміння жити. Жити в найповнішому значенні цього слова. Що усіх, що живуть Горький розділяє на дві групи: «гарячих» і «гниючих». Що «гниють» — це люди слабкі і обмежені, які не намагаються змінити життя і цілком задоволені своїм положенням. Таких — більшість. І типовий представник їх образ-символ Сірий «любить тільки життя тепле, життя сите, життя затишне… Він готовий рабськи служити всякій силі, аби лише вона охороняла його ситість і спокій. Усе життя для нього — дзеркало, в якому він бачить тільки себе. Він дуже живучий, бо має усі таланти паразита… Його душа — трон слизької жаби, яку звуть вульгарністю, його серце — вмістище боязкої обережності. Він хоче багато насолоджуватися і боїться занепокоєння — це робить його роздвоєним і фальшивим».
Образи-символи Вже і Сірий, Сатин, Яків Маякин — це і є ті самі слабкі і безглуздо-вульгарні істоти, відсталі і інертні — потворний пасквіль на справжню Людину. Але є і інші люди — «горять». Вони бурхливо витрачають свою енергію, віддаються життя і беруть її, співають їй гімн. «Велике це задоволення — жити на землі»! — говорить Ніл, один з головних героїв п’єси «Міщани». Йому вторять Сокіл і Буревісник, герої романтичних оповідань, і революціонери з роману «Мати», і багато інших героїв Горького, що «горять».
Але для того, щоб по-справжньому прожити життя, недостатньо «горіти», недостатньо бути вільним і гордим, таким, що відчуває і неспокійним. Треба мати головне — мету, мету, реабілітовуючу існування людини, бо «ціна людини — справа його».
«У житті завжди є місце подвигу», «Вперед! і — вище! усе — вперед! і — вище — ось кредо справжньої Людини».
Безцільно, безглуздо «горить» життя Изергиль, нічого не освітлюючи. В протилежність їй яскраво спалахує і гасне життя Данко, що освітило людям шлях до нового життя. Гинучи, Данко набуває безсмертя, т. до. безсмертя є плата за високу, велику мету. Людина повинна прагнути до високої, великої мети, і на шляху її здійснення йому ніщо не повинне заважати: ні сліпа віра, прагнуча поневолити його, ні надія, що колише, солодка, заспокійлива його, любов, що ні принижує його. Заради цієї мети треба принести будь-які жертви, аби мета виправдовувала їх.
Отже, Людина, зброя якої «тверда упевненість у свободі думки, в її безсмерті і у вічному рості творчості її» — невичерпне джерело його сили. Людина, покликання якої «…нове створити на викованих думкою непорушних засадах свободи, краси і поваги до людей»!. Людина, сенс життя якого «…у творчості, а творчість само панує і безмежно»! Ось він — справжня Людина, Людина-Бог, немає, Людина — вища за будь-яких придуманих ним богів! Людина — Всесвіт, ідеал, створений Горьким, що вклав в нього усе найкраще з усіх героїв свого часу. «Усе — в Людині, усе — для Людини!. Існує тільки Людина, все ж решта — справи його рук і мозку. Чоло-століття! Це — прекрасно! Це звучить… гордо»!

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.