Художні особливості казок М.Е. Салтикова-щедрина (1)

 

Казка — один з найпопулярніших фольклорних жанрів. Цей вид усного оповідання з фантастичною вигадкою має багатовікову історію. Казки Салтыкова-щедрина пов’язані не лише з фольклорною традицією, але і з сатиричною літературною казкою XVIII — XIX віків. Вже на схилі віку автор звертається до жанру казки і створює збірку «Казки для дітей неабиякого віку«. Вони, по думці письменника, покликані »утворити« цих самих «дітей«, розплющити їм очі на навколишній світ.
До казок Салтыков-щедрин звернувся не лише тому, що вимагалося обходити цензуру, яка змушувала письменника звертатися до эзопову мови, але і в цілях просвіти народу в звичній і доступній для нього формі.
а) По своїй літературній формі і стилю казки Салтыкова-щедрина пов’язані з фольклорними традиціями. У них ми зустрічаємо традиційних казкових персонажів: тварин, що говорять, риб, Иванушку-дурника і багатьох інших.
Письменник використовує характерні для народної казки зачини, приказки прислів’я, мовні і композиційні триразові повтори, просторіччя і побутову селянську лексику, постійні епітети, слова зі зменшувально- пестливими суфіксами. Як і у фольклорній казці, у Салтыкова-щедрина немає чітких часових і просторових рамок.
б) Але використовуючи традиційні прийоми, автор цілком навмисно відступає від традиції. Він вводить в оповідання суспільно-політичну лексику канцелярські обороти, французькі слова. На сторінки його казок потрапляють епізоди сучасного громадського життя. Так відбувається змішення стилів що створює комічний ефект, і з’єднання сюжету з проблемами сучасності.
Таким чином, збагативши казку новими сатиричними прийомами, Салтыков- Щедрин перетворив її на знаряддя соціально-політичної сатири.
Казка «Дикий поміщик» (1869) починається як звичайна казка: «В деякому царстві, в деякій державі жил-был поміщик.«. Але тут же в казку входить елемент сучасного життя : «І був той поміщик безглуздий, читав газету «Звістку« — газету реакционно-крепостническую, і дурість поміщика визначається його світоглядом. Відміна кріпака права викликала у поміщиків злість до селян. По сюжету казки поміщик звернувся до Бога щоб той забрав у нього селян: «Скоротив він їх так, що нікуди носа висунути «.». та не дозволено, та не ваше«!
Використовуючи езопівську мову, письменник малює дурість поміщиків, що утискують своїх же селян, за рахунок яких вони і жили, маючи «тіло рихле, біле розсипчасте«.
Не стало мужиків на усьому просторі володінь безглуздого поміщика : »Куди дівався мужик — ніхто того не помітив«. Щедрин натякає, де може бути мужик, але про це читач повинен здогадатися сам. Першими назвали поміщика безглуздим самі селяни: «…хоч і безглуздий у них поміщик, а розум йому дан великий«. Іронія звучить в цих словах. Далі тричі називають поміщика безглуздим (прийом триразового повторення) представники інших станів : актор Садовский з «актерками», запрошений в маєток : «Проте, брат, безглуздий ти поміщик! Хто ж тобі, безглуздому, умиватися подає«?; генерали, яких він замість «го-вядинки» почастував друкарськими пряниками і льодяниками : «Проте, брат безглуздий же ти поміщик«!; і, нарешті, капітан-справник: »Безглуздий же ви пан поміщик«! Дурість поміщика видно усім, оскільки »на базарі ні шматка м’яса, ні фунта хліба купити не можна«, казна спустіла, оскільки податі платити нікому, «поширилися в повіті грабежи, розбій і вбивства». А безглуздий поміщик стоїть на своєму, проявляє твердість, доводить панам лібералам свою непохитність, як радить улюблена газета «Звістка». Він вдається до нездійсненних мрій, що без допомоги селян доб’ється процвітання господарства. «Думає, які він машини з Англії випише», щоб холопського духу ніскільки не було. «Думає, яких корів розведе». Його мрії безглузді адже він нічого самостійно зробити не може. І тільки одного разу замислився поміщик: «Невже він насправді дурень? Невже та непохитність, яку він так леліяв в душі своїй, в перекладі звичайною мовою означає тільки дурість і безумство?.«.
У подальшому розвитку сюжету, показуючи поступове здичавіння і озвіріння поміщика, Салтыков-щедрин прибігає до гротеску. Спочатку «обріс волоссям…
нігті у нього зробилися, як залізні… ходив все більше рачки…
Втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки… Але хвоста ще не придбав«. Хижа натура його проявилася в тому, як він полював : »немов стріла, зіскочить з дерева, вчепиться у свою здобич, розірве її нігтями так так з усіма нутрощами, навіть з шкурою, і з’їсть«. Днями трохи капітана-справника не задер. Але тут остаточний вирок дикому поміщикові виніс його новий друг ведмідь: «…тільки, брат, ти марно мужика цього знищив! — А чому так?
— А тому, що мужика цього є не в приклад способнее було, ніж вашого брата дворянина. І тому скажу тобі прямо: безглуздий ти поміщик, хоч мені і друг«!
Так в казці використаний прийом алегорії, де під маскою тварин виступають людські типи в їх нелюдяних стосунках. Цей елемент використаний і у зображенні селян. Коли начальство вирішило «зловити» і «встановити»
мужика, «як навмисно, в цей час через губернське місто летів отроившийся рій мужиків і обсипав усю базарну площу«. Автор порівнює селян з бджолами, показуючи працьовитість.
Коли селян повернули поміщикові, «в той же час на базарі з’явилися і борошно і м’ясо, і живність всяка, а податей в один день поступило стільки, що скарбник, побачивши таку купу грошей, тільки сплескав руками від здивування і скрикнув:
— І звідки ви, шельми, берете!!«! Скільки гіркої іронії в цьому вигуку! А поміщика зловили, вимили, постригли йому нігті, але він так нічого і не зрозумів і нічому не навчився, як і усі правителі, що розоряють селянство, що оббирають трудівників і не розуміють, що це може обернутися крахом для них самих.
Значення сатиричних казок в тому, що в невеликому за об’ємом творі письменник зміг з’єднати ліричне, епічне і сатиричне почала і гранично гостро виразити свою точку зору на вади класу можновладців і на найважливішу проблему епохи — проблему долі російського народу.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.