Хлестаков і хлестаковщина в комедії Н.В. Гоголя «Ревізор» (1)

«Ревізор« — знаменита комедія Н.В.Гоголя. Її події відбуваються в маленькому повітовому місті. Ідейний сенс комедії, позначений в епіграфі найвиразніше розкривається в образах чиновників.
Вони зображені порочними, в цілому представляють один соціальний тип. Це люди, що не відповідають тим «важливим місцям», які займають. Усі вони ухиляються від істинного служіння Вітчизні, крадуть з державної казни, беруть хабарі або абсолютно нічого не роблять на службі. У кожному з персонажів Гоголь відмічає і індивідуальні риси.
Уявний «ревізор» Іван Олександрович Хлестаков — втілення бездумного брехні, легковажного відношення до життя і поширеної людської слабкості — приписувати собі чужі справи і чужу славу. Хлестаков — чиновник з Петербургу. Він служить в департаменті, має нижчий цивільний чин — колезький реєстратор. Нікчемна посада переписувача паперів відповідає внутрішній убогості героя. Автор в «Зауваженнях для панів акторів»
вказує на характерну особливість Хлестакова : «. декілька приглуповат без царя в голові, пустейший людина«. Легке, бездумне відношення до життя проявляється у героя вже в тому, що до служби він відноситься без всякого завзяття і старанності. Батько Хлестакова — поміщик в Саратовській губернії. За його рахунок і живе герой. По дорозі в родовий маєток він марнотратив усі гроші прислані батьком. У Пензі Хлестаков остаточно програвся в карти. У повітовому місті N він голодував, не міг заплатити за готель, не мав ніяких засобів на подальший шлях і думав: «Штани, чи що, продати»?
Легковажність і безладність Хлестакова якоюсь мірою навіть допомагають йому не сумувати в абсолютно безнадійних обставинах, по звичці сподіваючись абияк«. Тому Хлестаков легко входить в роль важливою особи: і з чиновниками знайомиться, і прохання приймає, і починає, як і належить «значній особі», ні за що «лаяти» хазяїв, примушуючи їх «трястися від страху«. Хлестаков не здатний насолоджуватися владою над людьми, він просто повторює те, що, ймовірно, сам не раз випробовував у своєму петербурзькому департаменті. Герой живе одним днем, не ставить перед собою яких-небудь конкретних цілей, окрім однієї: «Адже на те і живеш, щоб зривати квіти задоволення«.
Хлестаков непередбачуваний, пливе за течією, не замислюючись про наслідки своїх слів, вчинків. В цьому відношенні цікава сцена перетворення «його превосходительства« в жениха. Хлестаков, обласканий увагою у будинку городничого, несподівано залишається наодинці з його дочкою і тут же пояснюється їй в любові. Дружина городничого, що випадково увійшла, виганяє «суперницю», і Хлестаков кидається на коліна вже перед матір’ю. Захоплений несподівано Марьей Антонівною, що вбігла, він знову потрапляє у безглузде положення, але безтурботно виходить з нього: просить «матусю» благословити їх з Марьей Антонівною «постійну любов».
Від дурості і легковажності «походить» інша вада чиновника — брехня бездумне, без розрахунку. Хлестаков тому і обдурив городничого і повітових чиновників, що не збирався нікого обманювати. Несподівані сприятливі обставини вознесли Хлестакова на небувалу висоту, і він придумав собі «ідеальну« біографію. Вино остаточно звільняє Хлестакова від самоконтролю, і він стає в хвастощах все сміливіше. Політ його безрозсудній фантазії такий стрімкий, що він вимовляє фрази несподівані і для себе. Хлестаков вигадує, що він з Пушкіним «на дружній нозі» що є автором творів різних епох і стилів і видає журнал «Московський телеграф«. Нікчемний чиновник у своїх розмовах робить себе в фельдмаршали. Він бреше із страху і з бажання піднятися в очах слухачів.
Повітові чиновники, теж паралізовані страхом, чують, що говорить Хлестаков, як він неправдоподібно бреше і раз у раз «провирается», але до них не доходить істинний сенс сказаного. Адже, на думку чиновників, у вустах «значної особи« навіть найфантастичніша брехня перетворюється на правду.
Так з’являються знамениті гіперболи Хлестакова : »кавун в сімсот рублів« «суп в каструльці прямо на пароплаві приїхав з Парижу«, »тридцять п’ять тисяч одних кур’єрів«. Жалюгідний переписувач з блиском входить в роль впливової особи і навіть залякує чиновників: «Мене сам державний рада боїться«. Герой вимовляє суміш дурості, нісенітниці і нісенітниці.
Ключовими словами в його самовдоволеному звеличенні можна назвати наступні: «Я скрізь, скрізь.». Ось в цьому Хлестаков мимоволі прав. Як помітив автор, «всякий хоч на хвилину. робився або робиться Хлестаковым але, натурально, в цьому не хоче тільки признатися«.
Хлестаковщина — загальна вада для героїв п’єси. Прагнення грати роль хоч на сходинку вище за ту, яку відвело життя, складає внутрішнє бажання і чиновників, і дам, і навіть Бобчинского і Добчинского. Хлестаков виявляється кумиром тому, що в кожному з героїв живе його тінь. Так Бобчинский має до Хлестакову одне-єдине «низьке прохання»: «. як поїдете в Петербург, скажіть усім там вельможам різним: сенаторам і адміралам . якщо так і Государеві припаде, то скажіть і Государеві, що ось мовляв, Ваша Імператорська Величність. У такому-то місті живе Петро Іванович Бобчинский«. Тим самим він теж, по суті, хоче »прославити« себе вищих чиновників імперії аж до государя. Опікун богоугодних закладів Суниця — пройдисвіт і шахрай. У підвідомчій йому лікарні «ліків дорогих не вживають«, хворих годують капустою, скрізь бруд і запустіння, так що хворі нагадують ковалів. Проте Суниця, як і Хлестаков, теж приписує собі неіснуючі достоїнства: «Можу сказати що не жалію нічого і ревно виконую службу«. Суддя Ляпкин-Тяпкин — хабарник, нічого не розуміє в справах: «Я ось вже п’ятнадцять років сиджу на суддівському стільці, а як загляну в доповідну записку — а! тільки рукою махну.
Сам Соломон не дозволить, що в ній правда, а що неправда«. Перед уявним ревізором він не визнається в зловживаннях, а звеличує свої заслуги:
«За три триріччя представлений до Владимира четвертої міри зі схвалення з сторони начальства«. За допомогою спорідненості з »значною особою« сам городничий сподівається змінити своє життя на кращий. Отримана перемога усунена небезпека лестять йому, і він не в силах відмовитися від урочистості від самовихваляння: «Ганна Андріївна, які ми з тобою тепер птахи зробилися! Високого польоту«. Зближення з Хлестаковым відкриває городничому можливість «влізти в генерали». І після від’їзду уявного ревізора городничий немов би продовжує грати «хлестаковскую» роль — роль брехуна і фантазера, миттєво вживаючись в новий образ: «А, біс візьми, славно бути генералом«! Тепер його марнославство не знає меж: »Усім оголоси, щоб усе знали. я видаю дочку не за якого-небудь простого дворянина«.
Таким чином, хлестаковщина типова для усього чиновництва, його манера поводитися і стимули поведінки — загальні для усіх героїв. У Хлестакове зібрані таємні бажання людей : здаватися краще, ніж насправді перебільшувати особисті якості, переоцінювати свої можливості претендувати на незаслужену повагу.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.