Євангельські мотиви в російській літературі XX століття (1 варіант)

(1 варіант)

Соціальні потрясіння, викликані революцією 1917 року, привели до руйнування повіками сталих моральних норм в російському суспільстві. Революція — це той рубіж, який змусив людей перекреслити своє минуле. Вона майже знищила само поняття життя духу, відокремила Церкву від держави і визнала релігію антизаконним, суспільно небезпечним явищем. Людина не знаходить джерела моралі і моральності, по якому він зміг би будувати своє життя. Вакуум, що утворився, у світогляді людей старанно заповнювався новою комуністичною ідеологією. Ідея «світлого майбутнього» була поставлена вище за людські відносини : сімейних уз, любові, дружби.

Російська література намагається повернути інтерес свого читача до вічних моральних принципів Біблії, вона в цей час пройнята євангельськими мотивами. М. А. Булгаков в романі «Майстер і Маргарита» говорить про те, що людина сама вільна вибирати, за якими моральними законами він житиме.

У творі дві сюжетні лінії. Одна розвивається у сучасному світі, інша — у далекому минулому. У останній Булгаков, запозичуючи євангельський сюжет, по-іншому розставляє акценти і викладає власну версію пришестя Христа. Увесь твір Булгаков будує навколо цієї фігури Спасителя. Вже в першій главі Берліоз в розмові з Іваном Бездомним заперечує існування Христа як людину, що реально жила, стверджуючи, що він — вигадка і міф. Саме у цей момент з’являється Сатана, приймаючий вигляд професора Воланда. Цей образ сполучає два сюжетні плани в романі: історичний і сучасний. Образ Воланда сприймається неоднозначно. Фігура Сатани викликає асоціації з пеклом, страшними муками, гріхопадінням і спокусами. Сам Булгаков в епіграфі до роману дає суперечливу оцінку цьому образу: автор грає із словами, із сталими поглядами читача. Воланд — «…частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно здійснює благо». З вуст професора читач разом з Бездомним і Берліозом дізнається усі подробиці розмови між Иешуа і Пілатом. Акценти розставлені так, що Сатана є лише стороннім спостерігачем, а провина за розп’яття Сина Божого лягає на людей, що не прийняли Божих заповідей. Автор вже з перших сторінок роману показує аморальність людей, що живуть не за євангельськими законами.

Булгаков не намагається дати другу версію розп’яття Христа, він навіть міняє ім’я Ісуса на Иешуа, а назва міста Єрусалим замінює на Ершалаим. Цим, на мою думку, автор хоче показати, що він не піднімає руку на Євангеліє, але і не створює пародію.

Образ Иешуа в романі позбавлений божественного біблейського ореолу, але булгаківський Га-Ноцри ближче і зрозуміліше, його сприймаєш як реально існуючу людину. Булгаков наповнив образ Иешуа любов’ю до ближнього і упокорюванням.

У романі є присутніми ще декілька відступів в минуле. У одному з них автор вступає в протиріччя з біблейським трактованием подальшої долі Іуди : булгаківський Іуда — це нерозкаяна людина, що гине таємничою насильницькою смертю за наказом Пілата, а не від власної руки.

Сучасний план роману насичений персонажами і багатий подіями. Тут Булгаков приділяє рівну увагу моральній і соціальній проблематиці. На прикладі Берліоза автор показує, як освіта без життя духу може привести до закінченого атеїзму. «Кожному по вірі відплатиться». Берліоз після смерті сходить у небуття.

Тема творчого призначення письменника в романі тісно пов’язана з релігійною тематикою. Образи Майстра і Бездомного пов’язані не лише композиційно, але і тематично. Вони обоє писали про Христа, але Бездомний створював кон’юнктурний твір, а Майстер діяв лише у згоді зі своїм серцем і розумом. Іван Бездомний — людина, затягнута в кругообіг атеїстичною ідеологією, через страждання що приходить до розуміння і осмислення життя, до божественних принципів буття.

Булгаков показує низовину людей, що живуть лише матеріальними інтересами. Під час вистави в театрі Воланд говорить: «Вони — люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було… Людство любить гроші… Ну, легковажні… ну, що ж 8230; і милосердя іноді стукається в їх серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх…»

Булгаков робить Воланда гранично об’єктивним, коли він доводить неминучість існування зла : «…що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з неї зникли тіні»? Нове — це добре забуте старе. Ця думка є основою побудови людського буття. «Ми говоримо з тобою на різних мовах, як завжди, — відгукнувся Воланд, — але речі, про які ми говоримо, від цього не міняються». Не потрібно вигадувати нових цінностей, просто треба відкрити Євангеліє і прочитати Божі заповіді.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.