«І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…» (ІІІ варіант)

Мати! Хіба є у світі щось прекрасніше, чистіше, святіше? Мати не лише дарує життя, вона віддає дитині всю свою душу, напуває разом із молоком любов’ю до Батьківщини, до людей. Образу матері присвяти свої твори не один митець. Чарівна у своїй святості, постає вона з картин Леонардо да Вінчі, Рафаеля. Святою Марією малює матір у своїх творах Тарас Шевченко. Образ матері, доброї, цедрої на любов і ласку, постає перед нами з творів Олександра Довженка, Василя Симоненка, Бориса Олійника, Андрія Малишка….
Андрій Малишко відомий читачу як співець рідної природи, прекрасних почуттів. Але найбільше враження, як на мене, справляють його вірші, присвячені матері: «Пісня», «Не стій, мати, та й коло хати», «Мати», «Балада», «Яблуні» тощо. Найбільш відомим віршем Малишка про матір є «Пісня про рушник», який по праву можна назвати гімном материнству. Цей величний твір увійшов у збірку «Серце моєї матері».
Малишкова поезія є своєрідною сповіддю ліричного героя, що чине з його серця. Автор, згадуючи найріднішу в світі людину, дарує їй ніжні слова: «рідна мати моя», «твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші, блакитні твої». У цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які «ночей недоспали», вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у «поля край села». Проводжаючи «на зорі» сина у «дорогу далеку», мати, за традицією, «на щастя, на долю» дає йому найцінніший подарунок — «рушник вишиваний». Рушник з народження супроводжує людину: дівчата цбають про рушники, щоб подружнє життя було щасливим, молодя¬та стають на рушник — знак вірності та кохання, мати вимережує своїй дитині долю…
Даючи синові рушник, мати бажає йому добра в незнайомому краї, це побажання передано дуже тонко і поетично:

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї…

Вишиваний рушник оберігає в дорозі, допомагає не втратити зв’язок з рідною домівкою. Герой сподівається простелити рушник — свою долю — «в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров».
Вся поезія пройнята материнським теплом і синівською вдячністю. Кожний її рядок випромінює доброту й любов.
Кожен митець мріє про безсмертя для своїх творів. «Пісня про рушник» Андрія Малишка живе у людських серцях вже кілька десятиліть, а буде жити ще більше. Бо все, що йде від серця, все чисте і.щире, стає близьким кожному. Платон Майборода відчув душею музику цієї поезії і поклав її на ноти. Пісня «•тала народною, вона викликає у людей найкращі почуття, бажан ил обійняти весь світ і до землі вклонитися найдорожчій людині — рідній матусі.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.