Фантастичні образи в романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Михайло Булгаков — письменник з незвичайною долею: основна частина його літературної спадщини стала відома світу, що читає, тільки чверть віки опісля після його смерті. При цьому останній його роман — «Майстер і Маргарита» — приніс авторові світову славу.
На мій погляд, своєрідність роману «Майстер і Маргарита» полягає в тому, що він вимагає від читача виходу за межі звичних естетичних представлень і відомостей. Інакше частина художнього сенсу роману залишається невидимою, а деякі його сторінки можуть здатися не більше ніж породженням дивної фантазії автора.
Диявол був нерідким гостем на сторінках літератури двадцятих років, його відразу «дізнавалися» читачі. Зовнішня схожість з Мефистофелем була підкреслена і ім’ям «Воланд», яке зустрічається в «Фаусті» як одно з імен диявола. Через десятиліття, під час авторських читань, реакція була вже зовсім іншою. Змінився літературний і громадський фон, поглибилася і ускладнилася роль Воланда в завершеному романі, що ставав, як усвідомлював сам автор, підсумком його драматичної долі. Слухачами володіла величезна напруга, бажання зрозуміти, «що б це означало». Необхідно помітити, що Булгаков у своєму романі досить точно описав непізнавання Воланда усіма, окрім Майстра і Маргарити. Ніби передбачаючи реакцію читача, автор вустами Майстра розповів, що той пробував читати свій роман «декому, але його і половини не розуміють».
Перші слухачі роману — сучасники автора — були надмірно зосереджені на розгадуванні Воланда, перелякані мимовільними асоціаціями, до яких вела їх всемогутність героя в покаранні одних і заохоченні інших персонажів роману. Для мене ж «сатанізм» Воланда очевидний так само, як і божественність Иешуа. Але ж з цього виходить, що Воланд — герой негативний. Можливо, моя думка помилкова, але я вважаю, що це не так. Я думаю, що людина зобов’язана знати свої недоліки, пізнати самого себе, побачити в собі негативне, що дуже важко, оскільки зло здатне сховатися в найдальших куточках підсвідомості, просто зникнути, ледве показавшись, і навіть мати видимість добра. І в цьому випадку зустріч з Волан-будинок потрібна. Він «виверне» душу і «вимете» з неї назовні все те, про що не підозрював. Так,» це не завжди приємно, швидше, завжди неприємно. Це може привести людину у відчай і навіть звести з розуму, але це необхідно кожному з нас.
Створюючи фігуру Воланда, Булгаков спирався на сталу літературну традицію, яка змінила середньовічні уявлення про диявола і злих демонів, інакше сформувавши, як писав В. М. Жирмунский, «загадковий і складний, світ надприродних істот, що опоетизував і фантастичний… безсмертних, але відкритих пристрастям і стражданням, а головне — непіддатливих однозначній оцінці з точки зору традиційних критеріїв добра і зла. Ці істоти виявляються таємничим чином пов’язаними з людиною: він може вступати з ними в спілкування і навіть підпорядковувати своїй волі, хоч би на якийсь час». Автор роману спирався на прадавні книги, що розкривають суть добра і зла, — Старий завіт, Талмуд і багато інших. Там він знайшов, мабуть, і таку функцію Воланда, яка приводить в нерозуміння сьогоднішнього навіть досвідченого читача : чому саме Воланд виконує волю Иешуа відносно долі Майстра? Адже в Старому завіті Сатана ще не ворог Бога і людей, як в Новому заповіті, а земний адміністратор божественного правосуддя, щось на зразок судового виконавця. Дослідження показують, що тут, як і в давньосхідній книжності, місце Сатани визначається нерідко як місце управителя світу, тобто речей земних і тимчасових, в протилежність тому, хто відає вічним і духовним.
Отже, підводячи підсумок сказаному, хочу помітити, що Воланд — фантастичний персонаж. Але коли нам потрібна зустріч з ним, ми завжди знайдемо його в собі. І він завжди підкаже, за яку справу, створену нами, ми зобов’язані нести відповідальність, щоб це зло не росло, не множилося, не перетворилося на глобальну катастрофу.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.