Деревообробництво

Деревообробництво — найдавніший вид українського народного мистецтва. Літописні відомості й археологічні знахідки підтверджують застосування в давні часи дерев’яного посуду, простих меблів, засобів транспорту.

Найбільшого розквіту досягло деревообробництво у XIV—XVI ст., оскільки необхідно було забезпечити простих людей і феодальну знать необхідними виробами з дерева.

Сільські деревообробні промисли поступово відокремлювалися від рільництва. Характерною особливістю було поширення бондарського посуду, ложок. Однак селяни не залишали хліборобство, для багатьох з них заняття ремеслом залишалося допоміжною галуззю в осінньо-зимовий період.

Теслярі оздоблювали різьбленням дерев’яні предмети господарського вжитку: вози, сани, ярма, притики, кісята. А на замовлення односельців виготовляли лави, скрині, столи, стільці, полиці та божниці. Майстри наче змагалися у виготовленні найкращого візерунка.

Українці здавна вважаються добрими господарями. їхні оселі завжди охайні, привітні. І неабияке значення надавалося прикрашанню одвірок, сволоків на зовнішніх карнизах. На Слобожанщині, наприклад, переважали соковиті пластичні мотиви — іоніки, намистинки, «сухарики». У Карпатах різьблення на одвірках було плоским і складалося з кола, заповненого тонким дрібним візерунком, та стрічки у вигляді скрученої «вірьовки».

На початку XX ст. і в наступні десятиліття художня обробка дерева в Україні залишалася на високому рівні передусім у. регіонах, багатих на ліс, де плекалися давні традиції деревообробництва. У цей період працювали талановиті майстри-одноосібники, які виготовляли ложки. На Полтавщині їх розписували квітковим орнаментом, іноді різьбили.

Активізувалася робота по відродженню народних ремесел у роки становлення незалежності нашої країни. Українське товариство по охороні пам’яток історії і культури підтримує народних майстрів, влаштовуючи виставки їх найкращих виробів.

Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.